Описуйте, що зробила вода, а не стиль. Саме лише «watercolor style» повертає цифровий живопис із паперовим фільтром зверху: рівний колір, контур навколо всього, заповнений кожен куток. Справжню акварель упізнають за випадковостями й за тим, що художник лишив недописаним, тож проговоріть це: «painted wet-on-wet, indigo and burnt sienna clouds bleeding softly into each other, a pale lemon gap near the horizon where the white paper glows through, cauliflower blooms where wet paint met drying paint, pigment granulating in the paper's grain». Усе тримають чотири групи слів: наскільки мокрою була фарба (по мокрому, лесування, сухий пензель), що відбувається з краями (чіткі, м'які, розчинені), які сталися випадковості (розводи-«квіточки», затьоки, патьоки, бризки) і папір. Папір холодного пресування шорсткий і зернистий. Гарячого пресування — гладкий, він пасує до ботанічної ілюстрації.
Далі скажіть, де фарба закінчується. У прозорій акварелі немає білил, тож найсвітліше місце на роботі — папір, якого ніхто не торкався: сонячна доріжка на воді, відблиск на мокрому апельсині, освітлена стіна. Назвіть ці ділянки як «left as bare paper» — і зображення перестає виглядати так, ніби його зробили аерографом. На гавані нижче це спрацювало краще, ніж я чекав. Так само чітко описуйте й зміст. Мій перший скетч вулиці повернувся з перехожим, що вигулює тварину, котом на балконі й дзвіницею в кінці перспективи — нічого з цього я не просив, тож версія тут прямо каже, що стоїть у кінці вулиці. Кожне зображення — неопрацьований перший результат промпту, наведеного поруч, згенерований на BananaBanana.